Час епонімічний та історичний

Granì

M. Y. Savel’eva¹ 

[1] Центр гуманітарної освіти Національної академії наук України;

关键词: свідомість;    форма;    міф;    світ;    світогляд;    людина;    сутність;    раціональність;    цінність;   

DOI  :  10.15421/1717127

来源: DOAJ

【 摘 要 】

Розглядається проблема відношення давніх греків до феномена часу. Встановлено, що греки використовували епонімічну модель часу, згідно якої історичні події співвідносяться не з датами, а з предметними ознаками – персонами або подіями, що відбуваються – і виступає знанням загальної основи сущого. Доведено, що однією з головних причин такого розуміння сутності часу є міфологічний світогляд у єдності чуттєвого та надчуттєвого, раціонального та ірраціонального, сакрального та профанного, де людина не відділяє себе від світу, заміщує індивідуальні смислові зв’язки світовими, позиціонує себе у теперішньому моменті. Встановлено, що перехід до історичного типу розуміння сутності часу є обумовленим посиленням раціоналізації, розривом між міфом та логосом, переходом від політеїстичного до монотеїстичного світогляду, відчуженням людини від матеріального світу природи. Зроблений висновок, що епонімічний тип сприйняття часу відображав цілісне, особистісне відношення людини до світу як «світу людини» і був формою історичної пам’яті і критерієм абсолютної цінності людського існування.

【 授权许可】

Unknown